Для мене пироги з афинами – guilty pleasure, гріховне заховолення. З одного боку, їх марудно ліпити, а з другого – ну смачні ж немилосердно. І як би себе не переконував, що “ну ще один останній, більше не можу” – за ним все одно поміститься ще кілька (-надцять).
Тісто для будь яких пирогів з ягодами я роблю звичайне – мука і вода, хіба що можу додати ложку топленого масла і жовток (але не конче). Перепис на тіста і деякі зауваження можете підглянути ось тут.
До самих чорниць можна додати або тертої булки або трошки крохмалю з цукром-пудрою – і те, і інше “хапатиме” зайву вологу.
Варити звичайно, в підсоленій воді – виплили наверх, 2 хвилі і виймати. Мені найбільше смакують пироги з афинами, посипані трошки цукром-пудрою, і з квіточкою лаванди.
А ще пироги з афинами, і з іншими ягодами можна подавати з підсмаженою на маслі тертою булкою і дрібкою цинамону.
Тут нижче – цитата з Франкового оповідання “Пироги з черницями”. І хоча насправді у нього черниці це не афини, а ожини (принаймні до такої думки приходять дослідники), – опис задоволення цілком пасує і до пирогів з афинами.
Що за добра-предобра річ пироги з черницями! Хто їх не їв, а ще таких, які спеціяльно вміє варити і приготовляти Хане Ґольдбавм,—жаль сказати, таких, що не їли подібних пирогів, буде мабуть чи не більше на світї від таких, що їли, — той і думкою не здумає і в снї не виснить, яка се добра річ пироги з черницями. Горячі, маслом облиті, цукром густо посипані вони так і розпливають ся в ротї. Лейбуньо, малий синок Хани Ґольдбавм, дуже любить їх, так любить, що віддав би за них усе, але то рішучо все на світї окрім своїх срібних, наскладаних і в шабасовій камізельцї зашитих двацяти ренських. Тих не віддав би вже певно за нї за що в світї.
Іван Франко, Пироги з черницями, 1911
