Чому Запусти, Масниці, Масляна, Колодій – не Маслєніца. І троха переписів

Скоро починається Великий Піст, і знову в інтернеті аж кишить від “блінов на Маслєніцу”. І щоб в міру своїх сил поборотися із рускім міром, мушу написати цей малесенький “лікнепний” текст.

На щось страшно етнографічне чи наукове я не претендую, але трошка систематизую те, що знаю:

В Україні маємо паралельно 2 традиції називання часу, що передує Великому посту:

  • Центр, схід і південь святкує Масниці (часом теж називається Масляна), які теж називають “Колодки” чи “Колодієм” (але, зауважте, не маслєніца!). В побуті вживаються ще інші назви “Заговини”, “Ніжкові заговини”, наприклад.
    Масниці це те ж, що Масний, він же Тлустий, Жирний тиждень в багатьох культурах.
  • Західніші реґіони України називають цей тиждень переважно Колодієм, а також Запусти\Запуст (*), Сиропуст (бо ще можна їсти сир і інший набіл).

Втім! Важливо розуміти, що традиції мігрують разом із людьми, тож цілком можна зустріти усі варіанти називання по цілій Україні.

Почнемо з Колодія.

Ось що пише Енциклопедія Українознавства (том 1, стор. 232, Мюнхен – Ню Йорк, 1949 рік):

“Масниці”, “зимні (зимові) масниці кінчаються “Колодкою”, що її справляють баби в понеділок перед Великим постом, угощаючись обов’язковими варениками. Цю “Колодку” – мале поліно або патик – чіпляють парубкам і дівчатам, що у цьому весільному сезоні не поженилися. Від “колодки” треба відкупитися, а за відкупне і добровільні складки справляють для всіх веселе прийняття, що може тривати й кілька днів.”

Насамперед, етнографи свідчать, що свято Колодія було властивим для всієї України, але мало певні ритуальні відмінності. Проте, спільною рисою було те, що це було веселе, безжурне і жіноче свято – в тому сенсі, що влаштовували забави та керували ними жінки. Їм також приписують роль охорониць моралі – прив’язуючи колодки неодруженій молоді вони нагадують про потребу врегулювання родинного статусу.

Цікаву паралель проводять між колодками, що прив’язують худобі, щоб та не скакала через низькі плоти і перелази, та ритуальними колодками – мовляв, щоб “не скакали в гречку”.

В Олекси Воропая є цікаві свідчення про “Ніжкові заговини”, коли  за стародавнім звичаєм готувався холодець з свинячих ніжок:

“То неправда, що на «ніжкові заговіни» не можна пити горілки, бо завушниця буде, — розказує селянин з Чернігівщини. — Що ж то за Масляна без питва?! Всі люди п’ють, і ми, було, вдома п’ємо, а завушниці у мене ніколи не було. Ще як був живий мій батько, царство йому небесне, було, прийдемо з церкви, посідаємо обідати, а він і каже: «Давай, сину, чарки та вип’ємо, щоб усе було гоже, а що не гоже — не дай, Боже!» Поналиває, бувало, і ми вип’ємо по першій. Пили всі: і мати моя, і сестра, і брат і гості, коли траплялися… А як закусимо по першій, то тато покладуть ложку на стіл і кажуть: «Ну, сину, піднось ще по склянці, бо після однієї не обідають — гріх!» Я піднесу… а тоді ще й по третій, четвертій… А коли вже вип’ємо по останній до вареників, то тато заспівають, бувало: Ой, вип’ємо, родино,\\Щоб нам жито родило,\\І житечко, і овес —\\І зібрався рід увесь.”

Щодо традиційних страв на сиропусний тиждень, то наша українська традиція описана доволі детально:

“Не можна оминути й традиційних страв на сиропусному тижні, також і на балюваннях “колодчаних”. Як традиційна страва з віків це вареники з сиром. Немає хати в Україні, в якій би не було вареників на сирній неділі. Далі йдуть гречані оладки (млинці), але це не всюди,  сир, капуста з олією, капусняк, “огірки” – розсіл огірковий, яєшня на маслі, сир з сметаною, різні каші, борщ з рибою, локшина на молоці та інші пісні страви, в розумінні не м’ясні” – Степан Килимник, “Звичаї нашого народу. Весняний цикл”.

“Головною їжею на Масляну є вареники з сиром і сметаною, але й гречані млинці на маслі або на смальці смажені — теж обрядова їжа в ці дні на Україні. Такі млинці або щось подібне печуть і інші слов’янські народи. Цей звичай ведеться здавен-давна, бо вже в св. Письмі слов’янською мовою цар Давид народові “даяша по млину сковородному”.” – Олекса Воропай

У нього ж далі:

“Вареники на Масляну годиться варити щодня: «вареники доведуть, що і хліба не дадуть!» Але не всі цього правила дотримувались. На сиропустну ж неділю «і бусурмени вареники їдять!» — а, мовляв, про нас, православних, і мови не може бути.”

Сирові з сиропусних вареників приписували маґічні властивості:

“Щоб побачити відьму, треба в сиропустну неділю при вечері, виколупати з останнього вареника сир, зав’язати у вузлик, покласти в рот і так тримати до ранку. Ранком, у «жилавий» понеділок, належить піти до церкви і вистояти всю обідню на одному місці, не поворухнувшись. Вдома, після обідні треба сховати сир у гаманець і зберігати його разом з грішми аж до Великодня. А на Великдень, як переспівають “Христос Воскрес”, стань на паперті. Котра з жінок до тебе підійде, та і єсть відьма…” (Воропай, з посиланням на респондентів з Чернігівщини)

Тобто, Запусти\Масниці – це те ж, що й карнавал (carne — м’ясо + levare — прощавай), “прощання з м’ясом”. Це початок “репродуктивного року” в найширшому сенсі, весна, залицяння та любощі, пошуки пари, продовження роду, засівання нового врожаю.

А традиційними стравами цього періоду є холодець (на М’ясопуст) та страви з сиру на Сиропуст – пироги з сиром, сирні бабки, сирнички, налисники з сиром; а також гречані млинці. Звичайно, зустрічаються в описах інші страви (вище в тексті виділено), але видно, що традиційнішими все таки є вареники, а не млинці\бліни.

Цікавою є присутність в Галичині традиції пекти пампухи і смажити хрусти/вергуни. Це не є дуже поширеним, і виглядає на вплив центральноєвропейської традиції “тлустого” четверга чи вівторка (залежно від країни). Пампухи “paczki” є дуже популярними в цей період в Польщі та польських діаспорах США і Канади.

Але як би там не було, сенс останнього тижня перед постом в Україні – приготувати себе до нього духовно і фізично. Їжа полегшується, м’яса не їмо ще з попереднього тижня (Мясопуст). Тобто по суті це спокійний час, примирення з собою і оточуючими, намагання вирішити образи, очікування посту. Закінчується Прощеною неділею.

Виглядає на те, що “Маслєніцу з блінами” (а не варениками) в попсовій формі нам занесли за часів совєтів, чи може ще й раніше. Ймовірно це була дифузія подібних, але багато в чому інших московських традицій. Згрубша, так само як колись язичницькі традиції заступалися християнськими. А що назви схожі (Масниці і Маслєніца) то особливо ніхто в деталі не спішить вдаватися. Зараз “Маслєніца” є добрим маркетинговим інструментом для ресторанів, кнайп та супермаркетів. Бо під цей весь шум можна троха більше продати тематичних харчів і до них.

Задля історичної правди мушу сказати, що в Записках Наукового Товариства ім. Шевченка (т. 34, ст. 51) згадується оцей процес виродження (вжито власне це слово!) традиції Колодки з родинно-моральної в розпустну:

“… жінки вже не ходили по хатах, а наготувавши в значній кількості м’яса, ковбас, сиру, масла, тощо збиралися в понеділок до коршми і тільки входив до неї який чоловік як в’язали йому колодку. Зрештою, коршма переповнювалася людьми і йшла пиятика до непритомности” .

Мені не надто хочеться вдаватися до моралізаторства, бо традиції міняються і ми від того ніде не подінемося. Але будь ласка-ласка-ласочка – давайте принаймні не називатимемо цей тиждень Маслєніцою


А хто дочитав аж сюди – тому нагадаю переписів, доречних для цього часу:
Ось, скажімо, студенець\холодець:

Чи, наприклад, пироги з вишнями. І з афинами. Але точнісько так само можна начинити їх сиром соленим чи солодким:

А ще, можна зробити палюшки або ліниві пироги:

А якщо дуже хочеться налисників, то чому б і ні?

Лікбез про налисники недавно був, але нагадаю –

Тому ліпіть вареники, смажте налисники, і будьте мені здорові!

(*) Щодо Запустів, то ця назва може вживатися також і стосовно останнього дня перед кожним із чотирьох довгих постів — Великого, Пилипівського, Петрівського і перед Спасом.