Беремо за основу те, що ви все-таки прокинулися вранці, поснідали, обвішалися компасами-картами (не забудьте плящинку з хлоргексидином!) і сповнені натхнення звідувати горбисті вулички Константинополя.

Пропоную почати мандрівку з того, що просто вийти на площу Султанахмет.

Якщо стояти спиною до трамвайної зупинки Sultanahmet і лицем до Софії, то ліворуч буде цікава штука – “нульова миля”. Це був візантійський початковий пункт для вимірювання відстаней для всіх доріг, що ведуть до міст Візантійської імперії. Спочатку він був не просто стовпом, а цілою будівлею, з чотирма великими арками, декорованою статуями та картинами, але був зруйнований десь у XVI столітті. Фрагмент, той який зараз можна побачити, знайшли під час розкопок в 60-х роках минулого століття.

Так от, якщо стояти спиною до “нульового кілометру”, то площа Султанахмет буде просто перед вами (через дорогу), а трохи позаду, буквально 20 метрів – “Цистерна Базиліка”. Про неї я ще розповім, а поки що дивіться прямо перед собою.

Широкий “проспект” – це Іподром. На ньому – німецький фонтан і два обеліски. Велика (велетенська!) будівля лівіше – Свята СОфія, вона ж Айя Софія. Правіше, так ніби через площу від Софії – схожа на Діснейленд, особливо вночі, Голуба мечеть.

Ось тут є старий альбомчик, з моєї першої мандрівки в Стамбул. На знимках є і СОфія, І голуба мечеть, і намецький фонтан, і нульовий кілометр.

Очі розбігаються, куди ж йти?

Ну, насамперед це Софія. Я довго підбирала слово, яке б її описувало, і найточніше це “космічна”. Бо “колосальна” якось мілко.

Обов’язково зайдіть всередину. Там ця космічність просто зносить дах. Дивишся (мацаєш) ці всі грубезні стіни, йдеш по вичовганих каменях, задираєш голову, щоб все роздивитися.. і одна думка крутиться в голові – як? ну от як вони це збудували!? (і чому теперішні будівлі такі калічні?)

Позаду Софії – вхід в палац Топкапи. Якщо любите всілякі оці східні розкоші, передивилися ціле “Величне століття” – вам туди просто мус. А якщо ні – то хіба, якщо є час.

Але зайдіть в “перший двір” палацу (фактично одразу за ворота) – там є дуже цікава і давня церква Святої Ірини (Айя Ірене). Це саме тут мав відбуватися той Собор, на який відмовився їхати Кіріл&Cо. Ну і шо йому то дало? Довимахувався 🙂

Айя Ірена – це найстаріша серед збережених християнських церков колишнього Константинополя. Належить до типу купольних базилік, з якими храм поєднують три нави.  – каже Вікі.

Ось тут є старіша галерея про Айя Ірену.

Ще цікава місцина, на яку варто потратити частину першого дня – музей Мозаїки. Він є трохи нижче за площу Султанахмет, ніби Голубої мечеті, біля Араста-базару (місцевий кічок, яскраво і дорого).

Так от, в цьому музеї зібрані мозаїки з Великого палацу – Büyük Saray Mozaikleri Müzesi. На початку ХІХ століття в нетрях Султанахмету (власне приблизно там, де зараз музей) щось розкопували і перебудовували, та випадково наткнулися на залишки великого імператорського палацу. Пізніше виявилося, що це внутрішній двір палацу, який був повністю замощений мозаїчними полотнами. І частина з них якимось дивом вціліла, пережила всі історичні перипетії і зараз експонується.

Мозаїки вражають деталізацією і кольором. Так що обов”язково йдіть збадати, бо навіть ті мозаїки, що ви побачите в Айя Софії та пізніше в Хорі – не такі фантастичні.

Йой, з тими всіма мозаїками я забула, що ви вже, мабуть, голодні. Варіанти є два – піти десь пообідати в кнайпу (їх навколо багато, хоча я цікавих в тому районі не знаю), або купити собі айрану і сіміт і спожерти десь на лавці з видом на Босфор.

Сіміт – це великий, густо обсипаний сезамом бублик. А айран це мабуть одне з найліпшого в Стамбулі. Це йогурт з газованою водою і дрібкою солі. Смакує надзвичайно, випивається літрами. А ще до айрану дуже смакують сезамові палички 🙂

Сіміти продаються мабуть всюди, але найтрушніше їх купувати власне в таких дядечок, як на знимці.

Ну всьо, наразі досить. Вас (теоретично) болять ноги від цілого дня ходінь, а мене пальці – від писанини. Teşekkürler за увагу 🙂

 

• Share
• Tweet
• Share
• Email