Мушу хоча б трошки порозказувати вам про Стамбул. Бо він пахучий, кольоровий і дуже комфортний. Сюди хочеться вертатися ще і ще. От, наприклад, восени.
Стамбул завжди пахне їжею – кебабами, рибою, кавою, мідіями, начиненими рижом. Коли стає прохолодно – пахне салепом (цинамоново-молочно). На Еміньоню, та й взагалі десь ближче до води, додаються нотки балик-екмеку (півбатону, солодка цибуля, підпечена риба, листя руколи). Цього разу Стамбул особливо сильно напарфумувався смаженими каштанами і кукурудзою. Стамбул майже ніколи не пахне алкоголем. Хіба часом завіє подихом льодяної раки з водою. Але то, так би мовити, на любителя.
До речі, про алкоголь. Він в Стамбулі дорогий. Саме тому сьогорічна мандрівка до улюбленого міста почалася зі смішного. Мій невинний жарт про те, що найважливіше, що варто з собою брати в дорогу – це баньочки з-під хлоргексидину, наповнені коньяком, збурили хвилю моралізаторства на тему алкоголю. Тому я вирішила зафіксувати “Веселі пригоди хлоргексидину в Константинополі”. А щоб попередити питання “Хіба хлоргексидин п*ють?” мушу написати – хлоргексидин – добрий антисептик, але зовнішього застосування. А в пляшечках бренді. Аж 100 мл 🙂
Отож, уявімо, що у вас кілька днів і такий прекрасний Стамбул. Давайте я вас швиденько проведу по must see і must eat, а раптом це комусь стане в пригоді.
Насамперед, де жити? Якщо основна ваша мета – поґапитися на історичності і мальовничі руїни, то я би радила шукати щось в районі Султанахмет. Чому? Бо тут все найголовніше – Свята Софія, Голуба Мечеть, кілька більших і менших цистерн, площа Іподрому, палац Топкапи, музеї (археологічний, мозаїки).
Якщо хочете потусити – Кадикьой. Ну або Галата і Істікляль. Але щодо “потусити” я не дуже фахівець, тому живемо ми зазвичай на Султанахметі. Особливо добре вибирати так, щоб з вікна було видно море. Бо що може бути краще, ніж попрацювати ось так:
А ще добре, коли в готелі є тераса. Бо добре ввечері туди вилізти з горнятком гарячого чаю, чи келішком хлоргексидину, і дивитися в далечінь:
Мені дуже подобається спостерігати, як над Стамбулом вервичками кружляють літаки. Бачите от на знимці, трішки правіше від центру, таке півколо з цяток? То літаки над Ататюрком. А ще для вечірніх посиденьок на терасі варто заінстралювати собі Google Sky Map і розглядати де сьогодні яка планета чи зірка. Не забуваємо взяти з кімнати якийсь плед, щоб розглядати зірки було тепліше.
Транспорт в Стамбулі дуже добре організований. Стягніть на телефон якусь програму з мапою + мапу Стамбульського транспорту. І ґарантовано не заблукаєте. Купіть собі відразу Istanbul Card – це такий “єдиний квиток”, який поповнюється готівкою в терміналах, і при прикладанні до турникетів списується певна кількість грошей. Якщо не милюся, то сума “за замовчуванням” – 2 ліри і 60 курушів. а якщо є відразу пересадка на наступний транспорт то варість меншає. Курс ліри до гривні зараз +- 4.6.
В Стамбулі вставати треба рано. Якщо вам пощастить – вас розбудить спів з мінаретів. Якщо мешкаєте в готелі зі сніданком, то вам запропонують класичний Кahvalti, тобто “турецький сніданок”, який буде складатися з кількох видів сиру, різних смачнющих оливок, свіжої городини (помідор, перець, огірок), свіжого хліба і масла. Також, мабуть, будуть яйця якимось способом. Наприклад, якщо пощастить то це буде “менемен” – турецька яєшня на перцево-помідоровій суміші. Ну і чай чи кава.
Зазвичай ми вибираємо готель без сніданку, але з кухонним куточком, і готуємо самі. Мій улюблений варіант – піти звечора в супермаркет, купити лаваші, всілякої городини, сиру, оливок, якоїсь ароматної пасти, наприклад з перцю і волоських горіхів, яєць .. обов’язково зеленини – наприклад руколи, портулаку чи банальний “айсберг”. І з того можна собі загорнути таке:
Секретний компонент будь-яких наших закупів в Стамбулі – салата з печених баклажанів. Чи то не салата, навіть не знаю. Одним словом, це райська насолода, яка складається з обпечених на грилю та обезшкурених баклажанів, трошки оцту і солі. Всьо. Смакує просто як “небо в писку”.
Ага, і ще порада. Якщо ви такий м’ясоїд, як я, то беріть з собою яку-небудь добру ковбасу, приміром сиров*ялену чи сировуджену, вакуумовану. Будете мати до сніданків. Бо м’ясо в Стамбулі або дороге або нездале. Варто пробувати локальні м’ясива, але вони дорогі. А чогось такого звичного до сніданку деколи хочеться.
На цьому кажу “па-па!”, а в наступній частині перейдемося по кількох “історичних” маркерах, дійдемо до Золотого рогу і по дорозі чогось смачного поїмо.
