Поки сезон, спішуся написати вам про ще одну нашу домашню традиційну штуку – збір різного сушеного цвіту, який я умовно називаю “галицька гербата”.
Цей збір виник в нашій родині в часи похмурого середньовіччя, а саме тоді, коли в крамницях нічого не було, хіба круп’яні палички, консерви морської капусти і черги за всім решта.
А ще був чай “Бодрость”, який виглядав і смакував так, ніби чайний цех позамітали, те, що визмітали – запарили, випили, а заварку ще раз висушили і вже тоді розфасували.
Пити цей шедевр чайної індустрії було реально, але задоволення воно не приносило, то ж треба було щось з тим робити 🙂
Одна з двох моїх бабусь Стеф мала чуття до лічничих трав, добре на них розумілася, збирала і сушила ті, які могли знадобитися. Колись я про це напишу докладніше. Одним із її зборів був “городовий збір” – який збирався під час походів на город. Ніяких особливих дикоросів він не містить, але тим не менше, дуже присмачував звичайний чорний чай.
Отож,
цвіт троянди Rosa rugosa, цвіт липи серцелистої Tilia cordata, цвіт бузини чорної Sambucus nigra і цвіт жасмину “той, який насправді не жасмин а чубушник” Philadélphus – в довільних пропорціях.
Щоб ця вся пахуча суміш була доброю для чаю, квіти треба збирати подалі від дороги, в період активного цвітіння, в суху погоду і пильнувати щоб не було комашок.
Є невеликий секрет сушіння – пелюстки треба спочатку ледь підвялити, а потім швиденько висушити. Я для цього розстилаю їх на папері, закриваю рушником на кілька годин, а потім висушую в теплій рурі (буквально кільканадцять хвилин).
Я її додаю в звичайний чорний чай при заварюванні. А зберігається така суміш в закритому слоїку аж до наступної весни.
До речі, щоб в мене не кидали капцями за надмірне вживання “дивних слів”, я вирішила перевіряти їх в ґуґлі на зрозумілість. Питаю його “А що таке, друже ґуґель, гербата?” – а він мені:
ГЕРБА́ТА, ГАРБАТА, и, жін., зах. – Чай.
“Ти щось неначе знов хвора. Випий, серце, хіни перед гербатою” – Леся Українка
“Гаряча гербата хлюпала їм на руки” – Лесь Мартович
“Навіть до гарбати гуцул додає перцю” – Гнат Хоткевич
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 53.
Так що “не бійтесь заглядати у словник – там пишний сад, а не сумне провалля” 😉
