Як писати про їжу так, щоб це було цікаво не тільки вам самим.
Мій проект «пані Стефа» має довгу історію з багатьма відгалуженнями, тому в цьому тексті я спробую розповісти як починалася пані Стефа, яких еволюційних змін зазнала і чого за цей час навчилася.
Цей текст я написала стороків тому для Ready To, але що мене постійно питають в приват всіляких порад, то це єдине місце де я їх зібрала.
ЩО ЦЕ ХТО ЦЕ
Пані Стефа вперше з’явилася в часи Smith Fast Chat як один з моїх багаточисельних нікнеймів. Це був приблизно 2005 рік, хоча точно не згадаю. Одне слово – давно.
Чати (для тих, хто не пам’ятає) були чи не першою масовою формою віртуальної активності, де всі один по перед одного вправлялися в дотепності, зокрема створюючи все нові і нові ніки і особистості.
Одним з таких ніків стала, власне, пані Стефа – в міру занудна панюся, яка час від часу встрявала в загальну балачку з як повчальними фразами. Активність цього персонажа була мінімальною, бо я мала кілька значно активніших віртуалів і розважалася від їхнього імені.
Коли з якихось технічних причин Smith Fast Chat почав здихати, люди почали по трошки переселятися на нову соціальну платформу – Live Journal (ЖЖ). Туди я мігрувала також, і вже власне в особі пані Стефи.
СТОРІТЕЛІНҐ
Еволюція. Ч. 1.
Чому пані Стефа стала моїм основним персонажем? Направду, не знаю. Мабуть така щаслива випадковість.
Ідея персонажу була така:
Старша пані, галичанка з крові і кості, з означеним і тематичних колом зацікавлень, яка в читачів з Галичини відразу засоціюється або з їх родиною (бабуся, мама…), або буде відповідати уявному образу такої пані.
Зацікавлення пані Стефі ми придумували разом з 2 товаришами і це було дуже весело. Хочу трошки більше про це розказати, бо як мінімум тоді це здавалося страшенно дотепним.
Наприклад одне з зацікавлень моєї пані – журнал “Kobieta i Życie” було алюзією на всілякі Лізи і Отдохні, які тоді заполонили розкладки з пресою, а ґазету “Trybuna Liudu” читала моя прабабуся, коли я була дитиною, і назва її звучала як закляття.
Зацікавлення «філіжанки з порцеляни» та «елєґантсько двома пальцями» – були цитатами з Гадюкінської «Роколяни», як і теж їхнє – «хлопці з Бандерштадту», і страшенно кумедно вписувалися в загальну картину.
Окремою групою зацікавлень стали гастрономічні – домашні алькоголі, зупки, кав’яр – кохлею, кавуся, калганівка, каляфйори, канапки, кармонадлі, кминівка, креденс, лєґуміна, маківник, малинівка, мармоляда, мармурок, медівка, медівник, пампушки, пляцки, поливати вазонки, салатки, струдлі, теляча печеня, хрінівка, цвібак, цукорничка, яблучка в шляфрочках, ябчанка.
Отже, пані Стефа вималювалася в 85 літню пані, львів’янку, досить прогресивну, аби користуватися компутером, але кумедну і дещо наївну, яка, до прикладу, думає, що епілятор призначений для щипання курей і хвалиться усім, що він дуже гарний, файненький і рожевий.
Моя пані Стефа (властиво, я) так вжилася в свою роль, що для багатьох людей не виникало сумнівів щодо правдивості особи пані Стефи. Наприклад, було несподівано і кумедно, коли в stalic kitchen після мого допису про флячки я дістала комент від Сталіка, котрий сприйняв мою персону поважно, і навіть похвалив за фундаментальний підхід.
Це було вдвічі цікаво, бо «Сталік кітчен» було в ті часи досить снобським товариством, яке не надто толерувало чужинців, яким я і була (зараз не слідкувала, хоча думаю нічого не змінилося).
В ЖЖ потрохи викристалізовувався образ пані Стефи, як власне кулінарного блогера. Вона час від часу писала переписи, або кулінарно-ностальгійні оповідки, встрявала в обговорення кулінарних тем, тобто «коло звужувалося».
Я згадую часи ЖЖ-шної пані Стефи з певною ностальгією, бо на цій соціальній сцені можна було не тільки безкарно стрибати і виглуплюватися, а й часом ловити читачів і коментувальників, котрі, однак, не були самоціллю. Одним словом, було весело.
Еволюція. Ч. 2.
Коли СУП (SUP Media) купив ЖЖ, то майже відразу з’явилися всілякі малопривабливі монетизаційні штуки – реклама, куповані подарунки… одним словом, стало паскудно. І те товариство, яке формувало ядро українського ЖЖ масово переселялося у фейсбук.
Фейсбук, на відміну від ЖЖ, переймався ідентифікацією користувачів і не надто любив віртуалів. Тому я переселилася туди під власним іменем, але без пані Стефи мені було сумно. Тому десь через рік після переселення у ФБ я створила сторінку пані Стефи, перенесла туди увесь кулінарний контент з ЖЖ і перестала у нього заходити. Може і видалила би, тільки паролю не пам’ятаю 🙂
Ведення сторінки в ФБ – це вже «зовсім інша пара пантофель».
По перше це вже був не фактично монолог, як в ЖЖ, де можна було писати собі на стіну, особливо не переймаючись чи хтось це побачить – у ФБ треба було зважати на читача.
Інша зміна – аскетичність ФБ диктувала серйозніше ставлення. Вставити фотку в текст – зась, виділити щось болдом чи курсивом – нєа; не кажучи вже про залінкувати щось назовні. Це вже пізніше з’явилися нормальні альбоми, замітки, та інші принади, а до того оця скупість і обмежені можливості певним чином дисциплінували.
Перші пости в пані Стефи часів ФБ – це були проби нового пера. Якщо чесно – я не знала що писати, для кого і як. Дуже обережно промацуючи стилі я вималювала ті рамки в яких працюю тепер.
Разом з тим – з’явилися активні читачі і коментатори. Куди й поділася камерність ЖЖ-шних обговорень! Незнайомі люди додавали сторінку в друзі, щось писали, коментували, радили і радилися. Певною мірою це лякало, бо хотілося, щоб читачі правильно зрозуміли, що я роблю.
ТО ЩО Ж Я РОБЛЮ?
Мій блог – це не блог рецептів. Це також і не фотоблог. Я собі це називаю «кулінарною археологією».
Мені цікаво порпатися у власних спогадах з дитинства, в старих кулінарних книжках і зошитах з переписами та шукати якісь цікаві речі. Мені цікаво привозити з мандрів (не настільки частих, як би хотілося) якісь смаки і потім відтворювати їх вдома. Мені цікаво писати навколо-кулінарні оповідки, розповідати про переписи, ідеї.. Цікаво спілкуватися з підписниками, бо завжди можна почути щось нове і корисне.
Мені цікаво відновлюватиі випрацьовувати давні переписи, про які мало інформації в книгах та мережі. Наразі їх не багато – шпундри та пажиброда, але далі буде більше.
За той час, що пані Стефа веде свій блог, я випрацювала певні правила, яких намагаюся дотримуватися, і зараз спробую їх сформулювати так, щоб вони могли придатися комусь іще.
TO DO LIST (Довгий)
0. Не сприймайте себе надто серйозно
Завжди знайдеться хтось, кому не сподобається те, що ви робите і як ви пишете. Завжди знайдеться хтось, хто дратуватиме вас. Ставтеся спокійно до критики, не встрягайте в суперечки. Як каже моя мама – “в центрі кола нікого немає”, а отже, неможливо подобатися всім.
Менше пафосу, трохи самоіронії – ось рецепт спокійного сну.
1. Подумайте про те, від чийого імені писати.
Відкритість це круто. Та й анонімність це, звісно, добре. АЄОА.
Подумайте, наскільки ви готові впускати своїх читачів в своє життя. Чи хочете ви бути собою, чи, можливо, сховатися за псевдонімом. Все залежить від вашої готовності до відкритості.
Але навіть придумуючи собі персонажа не перестарайтеся, бо все має виглядати органічно. Кулінарний блог від імені Дарта Вейдера буде виглядати дивно. Хоча…. 😉
В першу чергу, від імені «реальної людини» легше писати. Тому для себе я означила пані Стефу чіткими рамками – це збірний образ моїх бабусь і трошки – прабабусі, кожна з котрих була чудесною господинею. Таким чином я можу в дописах робити якісь реальні чи придумані, але реалістичні «історичні екскурси», розповідати і формувати власне ту STORY про яку я писала вище, і яка справді є дуже класним інструментом.
1-а. Проблеми неймінгу
Коли я називала свого персонажа пані Стефою, я забула, наприклад, про кнайпу біля кльозетів на пр. Свободи. І тепер мене часто питають, чи це моя кнайпа. Тепер мені нічого іншого не лишається, як знайти валізку з мільйоном і ту кнайпу викупити. Ха-ха.
Тому, якщо ви плануєте вести блог від імені придуманого персонажа – назвіть його так, щоб це було органічно до того, про що він писатиме, або нейтрально, а також не співпадатиме з якимись іншими впізнаваними сутностями. Епатаж це не завжди весело.
1-б. Камінґаут
Я дуже довго є пані Стефою, і тому мала час обдумати як зробити оці межі між мною і нею чіткими, однак мати можливість асоціювати себе з пані Стефою, і навпаки. Тому, вибираючи писання під псевдонімом, думайте, що і як буде далі.
2. Інструменти персоналізації
Лексика, визначений і легко підтримуваний стиль письма, чітке коло зацікавлень, послідовність в дописуванні і взаємодії з читачами – усе це і багато інших деталей зроблять ваш блог впізнаваним і оціненим читачами.
Не варто вибирати стиль, який буде важко підтримувати. Штучність, награність – це втомлює як автора так і читачів.
В пані Стефи одним з інструментів персоналізації стала галицька кулінарна лексика. Галицька ґвара останнім часом стала дуже популярною, але мало хто вміє нею досконало послуговуватися – я в тому числі. Тому мова пані Стефи – це моя побутова мова з деякими вкрапленнями галицької кулінарної термінології, але в розумних межах. Я вкрай рідко послуговуюся тими словами, яких би не вжила в побуті. Рівно ж, якщо я в побуті не скажу, до прикладу, «жарена бульба», то і в тексті такого не напишу.
3. Позиціонування – чітке коло інтересів.
Для пані Стефи – це в першу чергу кулінарія. Але не в широкому сенсі (mydło, szydło і powidło), а в першу чергу це наша домашня щоденна кухня, відновлення і відтворення родинних переписів, дослідження галицької кухні.
Я не пишу про те, в чому не розуміюся. Хоча б тому, що в світі стільки кулінарних блогів різного ступеня паршивості, що створювати ще один мені просто не хочеться. Я будую свою кулінарні оповідки так, щоб мені за них не було соромно. І щоб не відлякати потенційного читача.
3-а. Ностальгія, як невичерпне джерело коментів і лайків.
Ностальгія є важливим інструментом, в першу чергу для мене. Ми мало пам’ятаємо з дитинства, а те, що запам’ятовуємо видається нам ідеальним і карамельно-фіранковим.
Для мене такими спогадами є ліплення пирогів з прабабусею, збивання гоголь-моголю, прасування носовичків – ну, що там ще довіряли дитині? Ну і родинні недільні обіди з усією атрибутикою – білюський накрохмалений обрус, порцеляна.. ну і само собою – їжа.
Писати про те, що викликає певний ностальгійний щем – найпростіше. Ну, принаймні мені. Тому я пишу про те, про що пишу. І мені видається, що в мене є багато компаньйонів, в яких теж щемить.
4. Вміти зізнаватися в тому, що чогось не знаєш.
Пані Стефа задумувалася як досить зверхня і занудна персона. Але з часом грати цю роль стало нудно, тому я максимально наблизила її за характером до себе реальної.
Я багато чого не знаю і не вважаю себе фахівцем в кулінарії. Але я добре орієнтуюся в галицькій кухні, і навіть коли чогось не знаю – вмію шукати інформацію і вчитися. Не знати – не соромно. Соромно бути фейковим фахівцем. Ну, принаймні мені.
5. Комунікація з читачами.
Тут все просто. Любіть своїх читачів, дякуйте за відгуки, відповідайте на запитання, не будьте цванячими – і читачі вас любитимуть, і охоче ділитимуться вашим контентом.
6. Фудпорн.
Дуже важливий аспект у житті кулінарного блогу. Погана знимка може зіпсувати навіть найкращий перепис. Тому уникайте фоток “аби було” – краще ніяк, ніж як небудь.
Ми маємо замилений погляд стосовно свого побуту, і можемо не помітити ганджів – общєпітовського вигляду страви (ніхто крім вас не знає, яка вона смачна!), плям на плитці, облупленого баняка. Покажіть свої фотки незацікавленій людині і спитайте наскільки все жахливо 🙂
Я сама часом цим грішу, коли спішуся і неуважно розглядаю знимки перед публікацією. Але цим легковажити не варто, бо люди сприймають очима.
7. Ваш контент, чужий контент і взагалі повага до інтелектуальної власності.
Пам’ятаєте заповідь “Не вкради!” ? Ну от 🙂
Навколо кишить краденим контентом – капарно перекладені переписи, в яких годі розібратися, фотки з кількома копірайтами, просто перепости без вказання авторства…
Якщо ви плануєте бути справді творцем контенту, а не банальним копіпастером – прикладіть якийсь мінімум зусиль, і навіть якщо ставите перекладений перепис – вичитайте текст, поставте посилання на джерело – і колись хтось поставить посилання на ваш блог.
Україномовна блогосфера, зокрема кулінарна, і так не надто якісна. Краще написати 1 хороший текст, аніж 3 паскудних. Взагалі, поважайте себе і свого читача. Не плодіть сміття, ну будь ласочка…
7-а. Право першости
Як тільки ви опублікуєте щось в неті (текст, фотку..) і це щось буде пристойної якості, то будьте готові, що у вас це поцуплять. Якщо ви до цього ставитеся спокійно, то супер, але з другого боку – заохочувати крадіїв не варто.
Коли я помітила що мої тексти з ФБ цуплять і розміщують в своїх бложиках невідомі мені істоти, я вирішила зробити сайт. Це було доброю ідеєю ще й тому, що каталогізувало мої тексти\переписи, і дало читачам можливість щось знайти, не гортаючи кілометрову фейсбучну стрічку.
Тому, якщо ви продукуєте якісний контент і маєте технічну можливість – зробіть собі сайт (на якомусь блогохостингу або незалежний). Це хоча б мінімально захистить ваше авторство, адже пошукові машини добре бачать де контент з’явився вперше.
7-бе. Зберігайте чужі копірайти
Якщо, все ж, ви перепощуєте чужі, зокрема перекладені, переписи, то дбайте за права їхніх авторів. Не затирайте чужий копірайтів, не ставте своїх на чужому матеріалі, поважайте чужу працю – і світ стане кращим.
Там де рожеві прямокутнички автор(ка?) блогу ставить свої копірайти, хоча знимки з інших сайтів. А зверніть увагу на сирні пряники – один клік мишкою і вуаля, ми бачимо що перепис не просто поцуплений, а поцуплений найпростішим способом – з ru-нету.
А чи бачимо ми збережені копірайти? – Ні, навіщо..
Поверхнева гуглоскопія знаходить як мінімум кілька джерел, звідки перепис міг бути поцупленим –
Чесно кажучи, думаю, якщо покопатися далі, виявиться, що в ru-нет воно теж попало шляхом перекладу з якогось нормального ресурсу. Кругообіг краденого в природі.
Хоча це ще далеко-далеко не найгірший приклад використання чужого контенту – принаймні переклали відносно грамотно. Але ж копірайтиии-и-и-и…
Не знаю, як вам, але мені рука б не піднялася цупити контент і мати все в носі 🙂
8. Оптимізація текстів.
Оптимізація текстів стосується в першу чергу текстів, які публікуються на сайтах, і має особливе значення, якщо йдеться про монетизацію блогу.
Ми хочемо потішити своє еґо високою відвідуваністю сайту, гарними позиціями в пошуковиках, ну та й кілька баксів з реклами не завадить. Тому, якщо ви маєте на меті заробити кілька копійок (*) на вашому блозі – оптимізовуйте тексти.
Називайте свої дописи так, щоб з назви було чітко зрозуміло про що текст. Якщо хочете, щоб ваші рецепти добре шукалися в ґуґлі – використовуйте назву страви як ключове слово. Ключове слово \ ключова фраза має бути у найвживанішій формі – наприклад “як запекти м’ясо” чи “рецепт шоколадного торту”. Бо саме так ці запити формулюватимуть ті, хто їх шукає.
Далі – для кращої індексації ключове слово\фраза має бути в першому абзаці тексту у незміненому вигляді. Наприклад: “Цей рецепт шоколадного торту мене вразив своєю простотою і надзвичайним смаком. Бла-бла-бла.”
Але не зловживайте якістю тексту на догоду оптимізації, не варто вживати слова в неприродніх відмінках і переспамлювати текст ключовими словами – вам ж треба увагу живих людей, а не пошукових роботів.
Фотографії в тексті називайте так, щоб містили ключове слово, а сам текст повинен бути оптимальної довжини – хоча б зо 300 слів. Так і ґуґл вас любитиме і гарно індексуватиме, і до вас прийдуть читачі.
(*) я не писатиму багато про монетизацію, бо сама не монетизовую свій сайт. Мені подобається, що він не впихає моїм читачам всіляки банери і адсенси. Хто хоче монетизувати, той знайде що почитати.
9. Рекламування постів у ФБ.
Не можу сказати, що я великий фахівець із реклами в фейсбуку, але трохи цей ґрунт промацувала і маю певні висновки.
Подумайте, чого ви хочете досягти, рекламуючи свою сторінку?
Більше читачів? – якщо контент вартісний то вони назбираються самі з часом, ну хіба би зовсім не терпілося, то можете троха купити 🙂 але ніхто не ґарантує, що вони на довго. Нових споживачів (якщо ви щось продаєте)? – інша справа. Тут можна порекламувати як саму сторінку, так і окремі товари.
Але в будь якому випадку, подумайте над тим повідомленням, яке ви їм несете своєю реклямою. Ну і над цільовою, зокрема географічною, аудиторією. Наприклад, якщо ви не готові займатися доставкою свого продукту в інші міста, то таргетуйте оголошення тільки на доступний регіон.
Ну і ще – найкраще рекламуються ті пости, які дістали гарні результати органічним (безкоштовним) чином. Це означає, що вони цікаві, і є велика ймовірність, що ті люди, які зловляться на рекламований пост залишаться у вас на сторінці на довше. А пости і картинки “ні про що” , які від початку є не особливо цікаві, не стануть цікавішими в платному варіанті.
Кода.
Закінчу тим, чим починала. Менше пафосу, більше самоіронії. Якщо що, то “равіолі козацькі” і “омаж на котлету по київськи” – навряд чи добрий приклад.
Ось ніби і все.
Любіть своїх читачів, поважайте конкурентів, і не збільшуйте ентропії 🙂
Ваша пані Стефа.
Головна знимка – Ірина Середа
