Розповім вам про те, як майже рік я провела сам на сам з пані Франковою.
Коментувати класику? Я? Та ви жартуєте! Ця книжка застрибнула мені в руки і вмостилася майже на рік. Нагода попрацювати із спадком пані Франкової бентежила, лякала, але аж ніяк не залишала байдужою. Мені досі страшно, чи достатньо поштиво я з нею обійшлася.
Сторінка за сторінкою, ab ova usque ad mala: від яєць — до яблук, від перекусок і до десертів… Я пробиралася через знайомі слова і розгадувала кулінарні загадки.Обклалася книжками і закладками сайтів. Шукала джерела, перекладала, порівнювала. Писала довгі плахти пояснень, а потім із жалем скорочувала. Жартувала, намагаючись не бути нудною (часом вдавалося). Дратувалася, що книжка ніяк не закінчувалася, і засмутилася — коли дописала останній текст.
А ще — варила зупки, мастила канапки, пекла м’ясо. Фотографувала, їла, частувала, смакувало. Одне слово — рефлексувала.
Ця книжка про те, «що би було, якби…». Про забуті слова, котрі були б для нас звичними, якби не совєцька окупація. Про смаки, на яких виросло покоління наших бабусь. Про уклад українського дому. Про звичні в ті часи продукти, котрі лиш тепер повертаються в нашу гастрономічну моду. Ось, приміром, карчохи (артишоки) — пані Франкова так майстерно описує процес їх чищення і приготування, що складається враження, ніби ми дивимося модне кулінарне шоу. Елегантність у деталях: карчохи, доварені зі склянкою вина на ложці масла, особливо смачні! Читати цю книжку можна трояко.
Якщо ви залюблені в елегантні переписи і старі слова — читайте тексти пані Франкової. Вони подаються згідно з виданням 1929 року, ми виправили буквально кілька помилок, що пробралися в оригінальний текст при наборі. За більшістю з них можна приготувати страву такою, як її задумала Авторка. Можливо, вас трохи збиватиме відсутність пропорцій, але я завжди кажу, що перепис — це не догма, а лиш напрямок.
Якщо вам, як і мені, цікаво, звідки в цій книзі взялися, та й, узагалі, прийшли в нашу кухню певні страви, — то я сподіваюся, що мої оповідки будуть цікавими.
Спойлер: равлики вважалися пісною їжею, а кров їдять впродовж століть, не зважаючи на релігійні заборони. Там, де це було доречно, я подаю додаткові переписи, які краще розкривають вживання продуктів (колись чи тепер).
Але я раджу третій спосіб — робіть, як я. Насолоджуйтеся мовою, коментуйте, готуйте їжу, частуйте друзів. Якщо я чогось не пояснила — не означає, що пояснення не існує. Бо це — захоплююча мандрівка в галицьку, українську буденність столітньої давнини, і кожен проходить її по-своєму. А щоб допомогти вам не заблукати, я уклала невеликий тлумачний словничок — він наприкінці книжки і там купа відкриттів.
Працюючи з книжкою, я отримала колосальне задоволення і хочу передати його вам. Отже, беру вас за руку і запрошую до Франкової кухні. Тут добре.
