Печена редьковця

Прекрасна знайома незнайомка

Печена редьковця – це своєрідне минулорічне відкриття, про яке я мушу окремо написати. Бо ніби ж проста собі городина, всі до неї звикли, салатку нашаткувати чи просто так згризти – а тут вона в цілком інакшому амплуа. І це амплуа їй пречудово пасує – гаряча, пружна, гостренька, смачно приправлена – не редьковця, а просто казка.

Тому, вйо на базар, поки ще сезон не скінчився і редьковці всілякої є “до кольóру й до вибóру”

Редьковцю треба почистити, пообтинати гички і хвостики (хоча можна і лишити, до речі), розрізати навпіл та викласти на бляшку, вистелену пергаментом. Скропити це все зверху оливковою олією, посолити, поперчити і спекти в гарячій рурі (180*) до рум’яності – це зайняло десь 15-20 хвилин. В самому кінці можна під гриль на 2 хвилинки.

Тим часом, поки печеться редьковця, треба приготувати затирку з петрушки і часничку. Також, ніхто не боронить додати сюди кропу, кінзи, можна волоських горішків – все добре посікти і розтерти. А як редьковця спечеться (зарум*яниться легенько), то відразу вимішати її з затиркою.

Така печена редьковця буде пасувати як несподівана салатка до м’яска, чи риби, чи просто так. Вона добра бо тепла, соковита і пряна, ну і взагалі прекрасна незнайомка 🙂

P.S. Спитаєте мене чому я кажу\пишу “редьковця” замість звичного “редиска” чи “редька”, то я скажу .. ну, по перше, бо в нас так її називають, і я так звикла; а по друге, бо “редька” – то більша, чорна, біла і зелена; а “редискою” в моєму дитинстві називали всіляких не дуже порядних людей – типу “ну ти й редиска!” 🙂

Так що тому редьковця. А ви називайте, як вам більше подобається 🙂