В якийсь момент я собі подумала – чому я пишу ніби про Терра Мадре, хоча насправді розповідаю про вечерю у Марії-Луїзи, і ось зараз розповідатиму про базар.. і це все, ніби, не має стосунку власне до Терра Мадре. Але мабуть це є поясненням і ілюстрацію того, чому власне Турин став столицею руху Slow Food.
Porta Palazzo – історичний район Турину, можна сказати його серце. На цьому місці колись археологи знайшли залишки римського амфітеатру; кажуть, десь тут були джерела води, яку вважали чудотворною і приписували римській богині Мінерві; пізніше тут була перша церква Лангобардів; всі головні шляхи Турину сходилися сюди.
Mercato di Porta Palazzo це гастрономічний центр району та й цілого Турину.
Ми проходимо між рядами лав, серед вибудуваних купок тканини, між веселим майорінням стрічок і мереживом, що звисає з балок, ось запах тканин змінюється ароматом квітів; давайте йти далі, між ножами, керамікою, склом; ми знайшли справжні ноти, що переважають у Порта Палаццо: гастрономічні.
Ось так романтично але дуже точно описує Меркато ді Порта Палаццо Гвідо Гоццано, італійський поет. Та хіба ми гірші? Тому давайте і ми пірнемо на кілька хвиль в лабіринти, і подивимося що тут є.
Ну, на підходах до Меркато, звісно як годиться правильному базару – купи китайських лахів: станики, майтки, капці, шкарпетки (гора на євро!), навколо витає характерний пластиковий аромат, і ми це пробігаємо майже із закритими очима і носами.
А далі, о, що в нас далі! Городина на всяк колір і смак – зелена, фіолетова, різнокольорова, свіжа і пружна, пряна і пекуча.. Ряд епітетів можна продовжувати, але ліпше подивіться на знимки.
Половину рослин я впізнала, половину ж ніколи не бачила. Купили на євро купку фіґ – смачні, солодкі! Питаємо дядечка-продавця: “А де можна помити?” – “А нашо їх мити? Дощ падав!”
Над рядами городини все ж витає цілком не городиновий дух. Пахне сиром! Ну, як пахне.. часом навіть трошка підсмерджує. Я цей аромат називаю “запахом улюблених шкарпеток наприкінці продуктивного дня”.
При всій моїй “прокачаній” всеїдності і майже зовсім небридливості, деякі з тих сирів я би боялася пробувати. Відчуття таке, що тримаєш в руках цілу цивілізацію. І десь так воно і є. Дивіться самі:
Але головне на базарі що? Люди! Хтось купує, хтось лиш мацає, хтось як я – ловить ґав через об’єктив фотоапарату, хтось бачить що його знимкують – і позує, а хтось навпаки ховається. Але кожен тут на своєму місці, і якщо б витягнути його з середовища – був би вже не таким соковитим і фактурним.
Шкода, що природня сором’язливість не дає мені нахабно знимкувати людей, але деяких я все ж таки впіймала:
Але вернімося до того, з чого починали – з запитання, чому саме в Турині відбувається Терра Мадре?
Я собі знайшла таке пояснення – люди реґіону (та й взагалі, мабуть, Італії) дуже люблять свою землю. І цінують те, що вона дає. Для них важливо знати хто виростив цикорій, шавлію, чи, приміром, помідор, який вони поріжуть в салатку. Важливо знати, хто і як обробляє землю, як ставиться до худоби, як збирає і зберігає врожай. Та й, зрештою, чи порядна і відповідальна він людина.
Це такий правильний, здоровий принцип “свій до свого по своє”. А не в тому сенсі, в якому воно вживається у нас.
От, приміром, фіґи. Марія-Луїза показує, де на карті місто Касальборґоне, де вони вирощені і звідки привезені на Меркато. Круто? – Несамовито!
Взагалі, подивіться на графіки – більшість продукції походить з дуже близьких околиць Турина. Це круто, що можна поїхати, і подивитися в кого, як і де росте твоя майбутня вечеря. Ось про це, власне, і є рух Slow Food.
Тому, любіть різноманітність, як кажуть написи на брамі Merkato di Porta Palazzo!
