Колись це мало статися – ми поїхали на фестиваль борщу в Борщові – ну бо де ж ще йому бути? Ми з Авророю планували цілий рік і сюди вибралися і не можу не написати кілька слів і не показати кілька знимок.
Як будь який локальний фестиваль, фестиваль борщу в Борщові був дуже людним і яскравим. Тим більше, що насправді це було 2 одночасних події – свято борщівської вишиванки (ооо, які ж вони гарнезні!) і, власне, свято борщу “Борщ’їв”.
Не хочу бути занудою, але мушу трошки побурчати.
Ми туди їхали з чіткою “гастрономічно-етнографчною” метою – поговорити про борщ, подивитися\покуштувати різні варіанти. І нам це вдалося лише наполовину – борщі є, поговорити – не є.
Дуже прикро, що нікому не прийшла в голову очевидна думка – якось фіксувати локальні переписи борщу. Хто що дає інше, ніж в сусідньому селі (а дають, бо борщі таки різні на смак), хто робить на квасі, хто на тушкованому буряку, хто на печеному; хто на мнясі, хто затирає салом…
Питаєм: “А як ви варите борщ? Що додаєте?” – “Ну та як, варю та й варю! Любов додаю!” (та, блін…)
Єдина, хто нам трошки розповів – то пані Оля, та, котра на знимці біля печі. І то… наші люди поговорити не дадуть, бо абсолютно безцеремонно пхалися попід руки, “бо їм більше треба” :/
Ну і ще – вкрай мало направду традиційних страв. З того, що ми помітили і\або спробували – крижавки, кровяна кишка, начинка, пречудесні пироги з соленим сиром, цвіклі, хліб на заквасці, спечений в печі з смачним смальцем… та й всьо.
Жовтоблакитні вареники, майонезні салатки і нямочного їжачка не коментуватиму. Деколи інтернет – це дуже шкідливо 🙂
Але загалом ми дуже раді, що поїхали. Бо кіч рано чи пізно відлущиться, і лишиться класна, смачна, щоденна народна гастрономія. Тепер треба придумати як же все-таки витягнути ці переписи з господинь.
