Історія цієї книжки почалася в польському видавництві Znak. Словами рецептів я хотіла розповісти про львівську кухню як про простір пам’яті, де поруч живуть українське, польське, єврейське, австрійське та багато інших смкків, що творять феномен галицької кухні. І звісно, як про мій особистий простір.
Працюючи над книжкою, я запросила до співпраці Ігора Лиля, історика, який вміє бачити місто крізь тексти, архіви та кулінарні традиції. Його унікальне знання львівського контексту допомогло вибудувати історичний бекґраунд і дати тій кухні, а разом із нею і цілій книжці, опору в часі.
В українському виданні «Львівської кухні» я хотіла зробити те, чого не могла дозволити собі в польському – говорити своїм голосом та творити відчуття оцієї герметичності, яку ми намагаємося зберегти, коли йдеться про галицьку кухню. Це не буквальний переклад, це інша книжка, у якій я говорю з тими, кому не потрібно пояснювати. Додала дрібні локальні жарти, інтонації, які зрозуміють лише “свої”, і відчуття дому, що живе між рядками.
Тут я не пояснюю очевидне, не розшифровую суто локальні особливості, не роблю уточнень для іноземного читача. Навпаки, я дозволяю собі говорити вільніше, гратися зі словами, цитувати улюблених поетів.. Бо знаю, що мене зрозуміють. Зрештою, це для мене дуже природньо та звично – стрибати від старих кулінарних книжок до сучасних мемів. У передмовах до розділів є короткі історії, а в них трохи особистого, трохи емоцій..
Я залишила старі львівські переписи, але не як музейні експонати, а як живі тексти, які можна (і треба!) готувати сьогодні. Зрештою, це книжка не лише про їжу, а про мову, якою вона з нами говорить. У цьому виданні «Львівська кухня» звучить так, як я завжди хотіла.
І, напевно, це перша моя книжка, де я — це я.
