Шушеребки – це гуцульська назва зморшка їстивного, або ж коцюрупка – такого дивного весняного гриба з купою дивних назв.
Шушеребки – це гуцульська назва зморшка їстівного, або ж коцюрупка – такого дивного весняного гриба з купою дивних назв.
Тут я мушу зробити невеликий вікіпедійний відступ, про те, що є “зморшок їстівний” і “строчок звичайний”, які троха між собою подібні, але сморжі вважаються умовно-їстивними, і мусять вживатися в їжу з уважністю (попередня термічна обробка, і тд і тп); а строчки – отруйні, принаймні так пише вікі. Хоча, власне шушеребки (сморжі) вважаються делікатесом і дуже цінуються в європейській кухні.
В мене до грибів якесь цілком окреме ставлення – не рослина, не тварина, гриб це дивна істота. Я навіть маю до грибів певний респект.
Отож, шушеребки. Вони мені дісталися з доброї руки кума Міська зі Шкварки, запаковані в коробку для паски, дуже милий передвеликодній дар. Я їх раніше ні не їла, ні не смажила, тому вирішила піти “по середньому” – зробила 2 різних варіанти – з петрушкою і часничком, і зі сметаною.
Перед смаженням шушеребки треба добре промити, бо їхні пористі тіла мають купу нагод набрати в себе піску і землі. Далі я їх зварила 10 хвилин і воду злила (я так зазвичай роблю з досі невідомою їжею 🙂 ) Кажуть, що шушеребки можна не варити, а відразу смажити, але. Ну, умовно ж їстивні, все таки.
Далі я розрізала гриби навпіл “по осі”, щоб їх було ніби більше, і підсмажила на топленому маслі щоб трошка зарум’янилися. До половини з них додала петрушки, пів зубчика часнику, сіль і перець, а до другої – ложку доброї сметани, сіль і перець.
Як було смачніше? – Тяжко сказати. Але те, що вони фантастично смачні – це дійсно правда. Тепер треба десь вимантачити собі ще їх трошка. Тільки ж де?
