Шакшука, або “саджені яйця на левантійський манер”

Коли я була мала, то дуже любила, коли сніданок готував тато. Ну, бо коли мама – це не звертаєш уваги, все як завжди. Але коли тато – ооо, це завжди була подія. Тато мав 2 “коронки” – ідеальну манну кашу (“ґрисік”), без грудочок, ледь присолену, з маслом і рогаликами “за 6 копійок”; і “турецьку яєшню”, яка, як я тепер розумію, була чимось середнім між справді турецькою яєшнею “менемен” і шакшукою. До менемену ми ще колись повернемося, а шакшука – ось вона.

Саме слово “шакшука” (арабською: شكشوكة) в арабському сленгу означає “суміш”, і походить від арабського дієслова شَكَّ  – “shakka”, що означає “прилипати, збиратися до купи, зв’язуватися”.

Шакшука – це “туніська яєшня” на гостренькій овочевій подушці з помідорів, цибулі, перцю і інших ситуативних додатків, яка в різних варіаціях поширена в багатьох країнах близького Сходу і північній Африці. Вона впевнено оселилася в лівійській туніській, алжирській, марокканській, єгипетській, левантійській та ізраїльські кухнях, між якими йде постійна суперечка, чия ж вона.

Вважається, що страва була привезена в Ізраїль тунісськими євреями під час “масового виходу євреїв з арабських і мусульманських земель”.

Клаудія Роден пише, що на батьківщині шакшуки, у Тунісі, кухарі додають в шакшуку артишоки, картоплю, фасолю і боби і це, традиційно, сніданкова страва. Але в Ізраїлі це також популярний варіант вечері, особливо взимку.

Деякі історики гастрономії вважають, що батьківщиною шакшуки є Османська імперія, звідки вона поширилася по Середньому і Близькому Сходу і через північ Африки аж до Іспанії. За іншою теорією це єменська страва, де її подають з гострою пастою Sahawiq.

Залежно від місцевих вподобань шакшуку готують з гострою ковбаскою, сиром, вареними яйцями, оливками і взагалі багато з чим. Незмінним залишається лише помідорово-перцева основа та формат подачі – в пательні.

Традиційними спеціями до шакшуки є кумин (зіра), гостра паста “схуг”, коріандр, куркума, чорний перець… А з зелені – кінза, екстрагон, але і петрушка-кріп мені цілком тут танцюють. Як і з усім – все залежить від регіональних та приватних вподобань.

Ото почитавши про шакшуку, я зрозуміла, що можу зробити її собі з чого завгодно, тому відразу кажу – на автентичність не претендую, але це так, як я її приготувала останнього разу.

Отож, на 1 порцію

2 яйця – я люблю взяти домашні, бо жовток смачніший
невелика цибулина
кілька зубців часничку
1 великий помідор
пів фенхелю (можна дати консервовані артишоки, теж буде дуже добре!)
троха чилі – ідеально б свіжого, але в мене були лише пластівці.
олія оливкова, сіль, цукор
Зеленина петрушки-кінзи-кропу (яку любите)
Також можна дати солодкий перець, але конкретно цього разу в мене його не було.

Помідор знешкурити – надрізати навхрест, ошпарити кип’ятком, занурити в зимну воду, зняти шкірку. Помідор – півплястерками. Цибульку – кільцями чи півкільцями, залежно як вам подобається. Фенхель – пір’ями.

На пательні підсмажити цибульку і роздушений-посічений часничок. Додати фенхель, помідори, пластівці чилі і на невеликому вогні витушкувати до м’якості. Попробувати суміш на сіль-перець-цукор, має бути добре пряна, навіть гостренька.

В киплячу суміш акуратно вбити яйця і або досмажити на пательні, або запекти в рурі, щоб білок стягнувся, а жовток лишмвся рідким. Зверху – зеленину, чорнушку, і взагалі – хто що любить. І їсти з смачним хлібчиком, вибираючи м’якушем жовток.

Головне – не забудьте потім добре вилизати пательню, бо на дні – завжди найсмачніше!

А якщо вам ліньки її готувати самим – ідеальна шакшука на спосіб Ізраїльський – в Льолі, в “Єрусалимі”.

Коментарі

коментар