Якщо у вас в холодильнику лишилося зі свят багато вудженини, то я знаю, що з нею зробити – зварити журек, класику післявеликодньої кухні.
Жур з невеликими регіональними відмінностями є і в лемківській, і в німецькій (власне від Saurer, Sauermehlsuppe і походить назва) і в словацькій з чеською, і в білоруській (теж на вівсяному чи житньому квасі). Тобто на всій колишній території Великого князівства Литовського і прикордонних землях.
Зупа на житньому журі – це зазвичай власне жур (журек), на пшеничному – білий борщ (не варто плутати із тим білим борщем, який вариться на буряках), на вівсяному квасі – киселиця, на жентиці (сирватці) – заливайка.
Усі ці зупки. з невеликими регіональними відмінностями, знаходимо на досить великій території, і всі, хто їх варять, вважають “своїми”.
І ми вважаймо так само і зварімо собі журек.
Багато писати не буду, всі деталі є в окремих текстах, тому лиш дам посилання на 2 варіанти журеку – з грибами (за Дарією Цвєк) і такий, як варю я, і як варили в нас вдома.
За яким переписом варити майже нема різниці, бо я знаю, просто впевнена, що ви додасте чогось свого, і це вже буде “ваш фірмовий журек”.
І ще, як то кажуть, прикінцеві положення – журек любить баланс соленого, квасного, гострого і солодкого. Тому я не шкодую заквасу, добре солю, даю трошкм цукру для солодкості, а гостроту – перчиком чи хроном зверху. Ну і майоран, не забувайте про майоран 🙂
