Маленькі і хаотичні проходи Стамбулом. Ч.3

Ну то що, йдемо далі? Традиційно прокидаємося раненько, снідаємо швиденько і вибігаємо, бо попереду у нас Ще Один День в Стамбулі!

Починаємо там само де вчора – біля міленіумного стовпа. Але йдемо в іншу сторону, по вуличці Yerebatan вгору.

Буквально за кількадесять метрів від початку вулиці і міленіумного стовпа, по лівій стороні вулиці ви побачите чергу біля приземкуватого будиночка, схожого на велику клуню.

Це вхід до “Цистерни базиліки” – грецькою Βασιλική Κινστέρναı, одне з найбільших і добре збережених древніх підземних водосховищ Константинополя. В часи Константинополя тут зберігався резерв питної води на випадок посухи або облоги міста. Вода сюди потрапляла водогонами і акведуками (про один з них, акведук Валента буде трошки пізніше. Ймовірно, що ця Цистерна була головним водосховищем храму Святої Софії. Цистерною як водозбірником користувалися до XVI століття, а згодом закинули.

Що вас чекає всередині цистерни? Як стверджувала приказка з мого дитинства “там де темно – там приємно”, а тут ще й вогко, і грає меланхолійна музика. Дивіться під ноги, бо ще й слизько. Знимок своїх з цистерни я добрих не маю, тому “покажу на пальцях” – велетенська площа, утицяна колонами (336 штук!),  які стоять “по кісточки” в воді. Колони підсвічені жовтопомаранчево, і це створює таємничу атмосферу. В глибині цистерни, прямо до кінця і наліво, – колона, до якої всі ходять, бо вона з головою медузи догори дриґом. Кажуть, що всі колони, котрі є в цистерні колись були колонами античних храмів, і тому вони всі різні.

Взагалі, нутрощі цитстерни ви могли бачити в фільмі “Інферно”, власне в її водах була схована якась там страшна трутка. Ну бо й справді, там трохи так “інфернально”.

Окей, поблукали в темряві і виходимо на світло. Майте на увазі, що з цистерни ви вийдете не на ту вулицю, де ви заходили. Тому, якщо хочете прямувати моїм сьогоднішнім маршрутом – верніться туди, звідки починали, на вулицю Yerebatan, забийте в навігатор Nuruosmaniye Camii і йдіть догори вулицею, потім візьміть ліворуч і йдіть доки не наткнетеся на велику світлу мечеть – це власне і є Нуросманіє Джамі.

Зайдіть в подвір’я, зверніть увагу на те, як воно класно вимощене мармуром з латунними “стрілками” і стертими часом сходинками. Йдіть далі через подвір’я, виходьте з воріт і перед вами має бути брама в Kapalı çarşı – Капали чарши, він же Ґранд Базар.

це все на ґрандбазарі. це такий велетенський кічок, тільки стамбульський.

Gepostet von Marianna Dushar am Freitag, 10. Februar 2012

Це старі знимки, троха такі собі. Але одне з них має бути зрозумілим: Ґранд базар це велетенський лабіринт з купою крамничок, купою всіляких кольорових штучок, і цілими натовпами їх продавців. Ну і туричів, звісно, теж.

З мого куцого, але досвіду, сюди, на ҐБ однозначно треба прийти. Щось купувати? – ні (ну хіба якщо вже дуже дуже приспічить). Але прийти і поблукати лабіринтами – це обов’язково.

Як мені розповідала прекрасна Stambulka Василіса, Ґранд Базар це така школа життя. Хлопчики приходять сюди як “подай-принеси”, і з часом хтось вчиться якогось ремесла чи відкриває свою крамничку, хтось працює в одній з цілої купи майстерень .. а хтось відкриває малесеньку крапку з їжею і багато років щодня годує тих, хто працює на Базарі чи в навколишніх ханах.

Ось наприклад, ця мікроскопічна кнайпочка, котру вже купу років тримає 90+ літній пан, зі своїми синами. І “сьогоднішній обід” – біла фасоля, варений мозок з овочами, свіжесенькі гарячі кьофте з помідорчика і грильованим гострим перцем, пілав з рижу, дзядзик і тушковане серце з легенями. Ну і звісно ж – айран і хлоргексидин 🙂

Або ось, наприклад, ось ця малесенька чайна, вже з іншого боку Ґранд Базару, ближче до Еміньоню. Чоловік 40 років тому вирішив і відтоді варить чай і каву. В нього є ціла “система оповіщень”, щось як домофон, яким із ним можуть звязатися його постійні клієнти, і замовити собі в крамничку кілька чаїв чи кав.

Знайти цю чайну і просто і ні. Спочатку треба знайти ятку із спеціями, ось таку  …

Насправді я жартую – бо в Стамбулі усі ятки із спеціями дуже подібні 🙂 але якщо зконтактуєтеся із Василісою і домовитеся про гастрономічну мандрівку, вона обов’язково вас повигулює.

А я наразі кажу “папа”, скоро підемо далі 🙂

 

Коментарі

коментар