Клепарівські черехи, зниклий львівський ендемік

Якщо ви зі Львова і околиць, то напевно чули слово “черехи”. Я, приміром, знаю його з дитинства, бо біля паркану на городі росло дерево, яке дідусь називав черехою. Мало довгі червонясті гілки, як у вишні, проте високе і розлоге, як правдива черешня, з корою, гладкою і сріблястою, з червоним відлиском,  поморщену де-не-де. Родило грубі великі ягоди, котрі доспівали пізніше ніж звичайні вишні-черешні. Маю підозру, чи, скоріше, надію, що то була клепарівська череха, знаменитий львівський ендемік.

Історія клепарівської черехи для мене так само сумна, як історія птаха Додо. Розвиток промисловості, людська байдужість – і все, їх нема. Тому цього разу перепису не буде, троха побалакаю.

Клепарівська череха в ботанічному сенсі це вишня типу гріоти, або морелі, з темночервоними, майже чорними, великими плодами, характерною “хрусткою” (*) м’якіттю, солодко-квасні на смак, доволі грубошкірі. Сік гріотів\морелів забарвлений, на відміну від аморелів. На вигляд черехи такі троха “дупки” – бо стебло, на якому тримаються ягоди, вставлене в неї доволі глибоко, і сама ягода виходить округла і дуже боката.

Сторінка з Pomona Austriaca

Череха клепарівська була виведена ще у XVI столітті в львівському передмісті Клепарів, де на пологих сонячних схилах були сади, городи і виноградники. Зараз це горби вище від Краківського базару, вгору через “Гицлеву гору” аж до Янівського цвинтара і вбік до СКА, і через штреку в сторону Варшавської (**).

Крип’якевич про цю місцину пише таке: “В 1608 р. було на Клепарові 16 господарів, 17 загородників, двір із фільварком, два млини, три стави, три міські виноградники і бліх на білення полотна. В 1793 році село мало 82 будинки”.

Книжка пише, що череха клепарівська – це наслідок штучного схрещування вишні і черешні садівником з Клепарова. Хоча, я собі так думаю, що це міг бути і випадковий природній гібрид, який виявився таким вдалим, що далі його вже свідомо і методично вирощували. Так от,  вже в 1555 р. львівський магістрат видав наказ не нищити, а навпаки – культивувати черехи.

В 1792 році Йоґан Крафт в Pomona Austriaca вперше  “науково” згадав про Клепарівську череху і дав її біологічний опис. Вже на початку 19 століття, в 1831 році, вона стала відомою в англомовній літературі, а саме в “A catalogue of the fruits cultivated in the garden of the Horticultural Society of London”, як Griotte de Kleparow. ЇЇ почали вирощувати в Європі і Новому Світі, особливо вона цінувалася для виробництва мармоляд та соку.

“A catalogue of the fruits cultivated in the garden of the Horticultural Society of London”

У США, в1837 році каталог для садоводів продавав черехи по $ 0,75 – 1,00 за деревце, а в описі вказували їхню витривалість до холодного клімату, компактність деревець, та всіляко розхвалювали ягоди, котрі “best for tarts, wine and preserves” (найкращий для пляцків, вина та консервування). У Англії, в 1842 році клепарівську череху теж всіляко реклямують для вирощування і хвалять за якісь плодів.

Але з ростом Львова “в ширину” і з розвитком промислових районів вирощування черех занепало. Залізниця з Двірця на Підзамче теж додала своїх “5 копійок” до того. Сади на Клепарові потроху занедбувалися, забудовувалися і разом з тим зникли черехи.

Про клепарівські черехи та їхнє прикре щезнення пише також львовознавець початку 20 століття Францішек Яворський:

“Клепарівські черехи, натомість, по формі… відібрано під залізничну колію. Реамбуляційна комісія колишньої Брідської залізниці платила по 120 гульденів за одне деревце. Але що це було для власників, яким таке деревце родило черехи завбільшки з волоський горіх, що славилися навіть на столах у Парижі і на цілу, без перебільшення, Європу.

З гуркотом першого поїзда з Підзамча до Головного двірця, ніби відрізало. Клепарівські черехи деградували, а садівниче мистецтво вже ніколи не змогло воскресити цю львівську особливість. Розказують, що їм зашкодив дим парових машин – хто, зрештою, знає як то було..”

Тобто, якщо я правильно розумію, колія мала йти і через сади також, і залізниця компенсовувала садівникам вартості дерев… А тими деревами, котрі полишалися, вже ніхто поважно не займався.

Та й таке. Зіпсула собі настрій.

Знимку з книжки взяла ось тут. Це не череха, судячи з усього, але книжка власне та, в якій клепарівську череху вперше описав Йоґан Крафт.
При написанні цього панегірику трошки постраждала вікіпедія і кілька сайтів, зокрема Фотографії старого Львова.
На знимці праворуч не клепарівські черехи, на жаль. Просто собі черешні з базару.

(*) до речі, чи знаєте ви, що черешні часом називають хруставками? Не бійтесь заглядати у словник 🙂
(**) Там, в околі вулиці Варшавської, зразу за колією, досі є вуличка Вишнева, і навряд чи цей топонім там просто так:

Коментарі

коментар