Класика: шпарагівка з сухарами

Навіть не знаю, що може бути простіше і смачніше за шпарагівку з сухарами. Я її люблю з дитинства саме в такому “аскетичному” вигляді. Зварена шпарагівка, пісмажені на маслі або олії сухарики і все.

Властиво, перепис я вже вам розказала 🙂 Єдине що розкажу кілька “секретів-не секретів”, які я собі наскладала.

По перше, шпарагівку (як і каляфойр, і горошок) варто варити в підцукрованій воді – ложечка цукру на баняк води (ну і сіль теж, звісно). Смак такої шпарагівки є ніжнішим.

По друге, шпарагівка має здатність вилазити з баняка при варінні (бо всередині вона порожниста). Тому я накриваю баняк покришкою від меншого баняка – він якраз її добре “втоплює”.

По трете, терту булку (сухарі) краще засмажити на маслі – це смачніше. Хоча, зізнаюся, я смажу переважно на олії, бо останнім часом масло мене дуже засмучує своєю так званою якістю. На 1 чубату ложку сухарів я беру 1 ложку товщу (олії чи масла) і пильнуйте, щоб не пересмажити.

По четверте – в сухарі можна дати також сезаму або кминку, вони підсмажиться і дадуть додатковий смаковий нюанс.

А, ну і їсти її варто відразу – доки тепла, і поки сухарі не змокли.

Та й вся наука 🙂 А за кілька днів – будуть ще переписи на шпарагівку, бо якраз вона зараз молоденька і не ликава.

P.S. На всяк випадок нагадаю – перед варінням з кожної шпарагівки треба відрізати хвостики з обох сторін, бо вони твердуваті. Також, якщо шпарагівка має “лико” – тонку ниточку між половинками – то його треба зчистити. Зазвичай лико дуже добре “витягається” – якщо ножем акуратно зрізати хвостик – лико потягнеться за ножем. І так з обох сторін. Але сучасні сорти шпарагівки мають дуже тонке і невідчутне лико.

Коментарі

коментар