Горохвяники, майже як фалафель

Горохвяники – прекрасна ідея пісної страви

Горохвяники давно хвилювали мою уяву, це давня страва української кухні, які час від часу вигулькують в різних книжках, як в кулінарних, так і в художній літературі (наприклад у Гончара і в Квітки-Основ’яненка).

Але, як і з більшістю давніх рецептів, ніколи не знаєш напевне, чи правильно розумієш суть страви, і чи вийде з усіх тих спроб щось путнє.

От, наприклад у Зеновії Клиновецької:

Перемоловши горох на борошно, просіявши на сито, взять соли і соди і замісить тісто, як на гречані галушки. Тоді постеливши на лопату капустяний пелюсток, класти ложкою горохвяники, вироблені галками (кулями) і садовить в гарячу піч.

І роби з тим, що хочеш 🙂 От я так і зробила – цілком по своєму, але дуже вдало.

Шклянку сухого лущеного гороху (не важливо зеленого, чи жовтого) добре промила і зварила. Води не повинно лишитися багато, має бути густе пюре. Як вистигло – додала 2 ложки муки, підсмажену на олії цибульку, дрібку солі, трошки перцю, трошки кмину і 1 яйце. Можна дати трошки порошку до печення. Вимішала все до однорідності, і посмажила на пательні, як звичайні пляцочки.

Так, ймовірно це не класичний перепис, але які ж вони смачні! З сметанкою, як у мене, або з когутом (олійка\часник\сіль\оцет) або, наприклад, з грибовим сосом.

Я в заголовку написала, що горохвяники – це майже як фалафель. І десь так воно і є – на смак воно дуже подібно, але без східних нюансів.

Горох настільки давня культура, що було б дивно, щоб в українській кухні не було б чогось подібного на фалафель у східній кухні. В книжках є кілька переписів на горохвяники, і якщо вам буде цікаво, то я ще колись до них вернуся.

А ще, горохвяники – це традиційна страва на церковне свято 40 мучеників, яке буде зовсім скоро, а саме 22 березня.

P.S. У статті Лідії Артюх про горохвяники є трошка детальніше –
Горохляники (горохв’яники, хоми, горохові млинці) — досить поширена страва. Горох розварювали, розтирали кописткою, доки не утворювалася однорідна пюреподібна маса, злегка охолоджували і додавали 2-3 ложки пшеничного або житнього борошна. Смажили на добре розігрітій сковороді — у піст на олії, у м’ясоїд на смальці. Їли зі шкварками, товченим часником, олією, сметаною. З 50-х років Г. почали виходити з ужитку.

Коментарі

коментар