Мій старезний текст.. хай буде тут, просто щоб не згубився…
Люди діляться на дві категорії. Одні з них чули про день Святого Валентина. А інші – воліли б не чути. Але і ті, і інші не можуть залишитися осторонь хвороби, котра вражає людство з регулярністю раз на рік і приблизно співпадає з карантином в школах. Хвороба ця називається Ritualis vulgaris.
Історична довідка номер раз. Своїми коріннями Ritualis vulgaris сягає часів, коли римської імперії ще й згадки не було, але бідні римляки мусили чимось зайнятися зимними зимовими вечорами. І десь приблизно між 13 і 15 лютим, коли терпіти холод ставало вже несила, влаштовували пиятики та інші не менш цікаві розваги. Але щоб то все було правильно і минало гідно, то присвячували їх Луперку, а по нашому – Фавну.
Під час святкувань приносили в жертву цапів (козлів) та кіз. При офіруванні жерці доторкалися скривавленими ножами до чола двох юнаків, які стояли біля жертовника, потім стирали плями крові вимоченою в молоці вовною. Із шкір забитих тварин жерці вирізували паски і, надягши фартухи, виготовлені з цих шкір, виходили з храму. Всіх, кого зустрічали, вдаряли пасками. Одружені кобіти охоче дозволяли себе хльостати, кажучи, що це лікує їх від неплідності («Так! Ще! Лікуй мене, лікуй!»).
В анналах історії згубилися дані про те, що казали чоловіки, яких лупили пасками, але ми знаємо, що паски Фавна називались фебруа, звідси назва місяця фебруарій, і що лупили ними люто, – то й лютий. Також десь поруч можна пошукати коріння східносусідської приказки «бйот –значіт любіт».
Але звернемо свій затуманений історичними фактами погляд в часи, не такі віддалені і прочитаємо історичну довідку номер два.
Коли римляни вже трохи зцивілізувалися і завели собі імператорів, то одному з них, а називався він Клавдій, не пощастило з кобітою. І нічо йому не помагало – ні паски і шмагання (див. вище), ні квіти, ні серенади під бальконом з мандоліною, чи шо в нього там було. Тому вирішив Клавдій заборонити своїм солдатам мати з кобітами будь-що до чинєня, а особливо заборонив женитись.
Але, як то кажуть, на кожного Клавдія – знайдеться свій Валентин, який давав закоханим воякам шлюб. Клавдій, звісно ж, не втішився, і зо злости втяв Валентину голову. А без голови не те що шлюб – раду собі тяжко дати.
Далі все було б більш-менш зрозуміло, якби не історична довідка номер три…
…яка переносить нас в часи перших християн, у яких теж був свій Валентин. Але більше він був подібним на святого Миколая, дарував дітям подарунки і виховував їх в дусі першої християнської моралі. Але не довго, бо котромусь залишковому римському імператору це не сподобалося, і його теж запхали до цюпи. А дітям ніц не лишалося, як писати листи “валентинки”.
Ще як мінімум дві романтично-історичні довідки знаходимо в енциклопедії.
Християнського проповідника Валентина посадили в римську в’язницю за віру і невдовзі засудили до страти. Сидячи під вартою, Валентин закохався у сліпу дівчину, дочку в’язничного наглядача. Користуючись своїми медичними знаннями, він зцілив її від сліпоти.
За іншою (вже четвертою) версією, сліпа дочка тюремника сама закохалася у Валентина. Той, як священик, що дав обітницю безшлюбності, не міг відповісти на її почуття, але в ніч перед стратою (ніч проти 14 лютого) прислав їй зворушливого листа, який підписав «Твій Валентин». Це була перша валентинка написана шрифтом Брайля. А це був жарт.
Так чи інак, а Валентина (а можливо й не одного) стратили, і в чотириста дев’ятдесятьякомусьтам році Папа Римський оголосив 14 лютого днем Святого Валентина.
І ось тут починається найцікавіше – святий Валентин є покровителем нервовохворих. І про кохання там і слова не було. А закоханих йому нав’язали певно тому, що на жодну іншу хворобу, окрім нервової, це схоже не було. Бо як каже класик і Патріярх:
Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу.
Моя ніч — ніби голка в горлі вічна.
Я собі підчепив тут одну хворобу.
Нею можна пишатись. Вона психічна.
Ця психічна хвороба, тобто кохання,
всі ознаки її описав Авіценна:
не дає зітхнути синдром махання
і потреба здохнути здоровенна.
І що ми маємо тепер?
В Англії існує повір’я, згідно з яким перший мужчина, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином, — хоче вона цього чи ні. Тому цього дня дівчата гуляли з зав’язаними очима. До першого стовпа (або не надто огидного фацета).
Італійці у день святого Валентина вважають своїм обов’язком підняти рівень цукру в крові коханих і подарувати їм щось солодке.
Французи придумали «валентинки» — любовні послання у вигляді вірша, які мають якесь тюремно-романтичне підґрунтя часів 15 століття.
Поляки цього дня відвідують Познань, де ніби-то лежать мощі Святого Валентина.
А друга пара мощей Святого Валентина лежить десь в Самборі. Але туди поляки не їздять.
Німці читали книжки і вперто вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальні Служби за психічне здоров’я.
В Японії кобіти дарують чоловікам солодощі. Хоча, ті японські солодощі все-одно солені.
Найглибші коріння і найвагоміші причини святкувати це свято є у жителів Піднебесної. Вони готуються до цього свята заздалегідь – дбайливими руками вишиваючи на червоних бурякоподібних подушечках слова кохання – I Love You, Я тєб’я люб’ю і те саме усіма мовами світу, чим демонструють свою освіченість та мультикультурність.
Китайські жінки та чоловіки регулярно і дбайливо обдаровують весь світ купами романтичного мотлоху – сердечками на патичках, сердечками без патичків, зайчиками, кріликами та іншими символами великого, світлого, чистого та всепоглинаючого.
Ну, а що каже цьоця Вікі?
14 лютого — 45-й день року у григоріанському календарі, а це значить, що до нового року аж (вже?) 320 днів.
В цей день 1876 року Александер Белл запатентував перший телефон, а в 1933 у Парижі відкрилася перша у світі телефонна служба точного часу. Все для того аби було чим домовлятися на валентинські рантки. І не спізнюватися на них.
Але мали рацію все-таки римляни. Щороку натовпи чоловіків та жінок у переддень Луперкалій відчувають дивне щеміння за діафрагмою. Це загострюється Ritualis vulgaris. І єдиний лік – піти до крамниці чи на базар, і скласти в офіру (як колись – луперіанського цапа) себе, свій добрий смак та здоровий глузд. І придбати вічні символи всеохопної китайської любові. На патичку. Не проґавте!
Це я все до чого – любіться кожен день і не помножуйте сміття 🙂
